Безперечно, населення молодої незалежної держави, якій невдовзі виповниться лише 17 років, стомлене від системних економічних та політичних криз. Більшість населення об’єктивно бажає стабільних умов для нормального планування свого життя, реалізації своїх можливостей та прагнень до соціального комфорту. Причому, таке здорове природне бажання домінує в усіх соціальних та вікових прошарках. Сьогодні, як ніколи, таке прагнення стає закономірним після тривалих і, як правило, невдалих експериментів керманичів гібридних режимів перехідних періодів над власним народом. Нам дійсно довелось пройти вкрай тернистий шлях: від принизливого купонно-партократичного свавілля та цинічної кримінально-олігархічної диктатури до формування демократичної команди європейського типу, спроможної повести країну до стабільності та економічної незалежності.

Однак, коли ми говоримо про так довго очікувану стабільність, необхідно розуміти, що певними бізнес-чиновницькими впливовими колами саме слово „стабільність” сприймається як вирок і кінець їх паразитування на державному організмі. За останній десяток років породжений ними ж психологічний вірус „виживання одним днем” набрав критичної маси. Що це за вірус? В період дикого та спонтанного формування первинного капіталу, природу якого всі прекрасно розуміють, гребінь потужної хвилі незалежності, як піну, виніс здебільшого осіб, які за своїми моральними та діловими якостями апріорі не могли конкурувати з ініціативними та талановитими людьми, що прагнули розпочати свою особисту справу чи реалізувати себе в нових умовах. На горе останніх, як нова „берлінська стіна”, почав стрімко утворюватись небезпечний симбіоз між колишніми совковими партоблюзами та відвертими горилами, що пробивали собі містечко під сонечком не тільки мускулатурою, а і звісним арсеналом.

Саме представники цього жахливого симбіозу збагнули, що найкращий шлях до астрономічних прибутків -- це грабування народу під „дахом” самої ж держави. Яким чином? Вихід був знайдений дуже простий. Трансформуватись в усі можливі гілки влади та „смачні” галузі народного господарства, при цьому перетворивши самі ж посади на засіб особистого збагачення, через контрольований розподіл допуску до розграбування бюджету та чітко налаштовану систему хабарів.

Збігали роки. Апогею ця система досягла в період правління Кучми, який намагався навіть впорядкувати її. Щоправда, частина з новоявлених „світил бізнесу” досягла неймовірних висот і піднялась над самою державою, сконцентрувавши таким чином в своїх лапах мільярдні статки, однак започаткована ними смертельна система корупції глибоко вразила державний організм і набула хронічного характеру. На жаль, не дивом сьогодні є стрімкий бізнес-стрибок того чи іншого чиновника, який зазвичай забезпечує процвітання родинного бізнесу, заявляючи при цьому про рівні можливості ринкової економіки. Система „відкатів”, „подарунків земельних ділянок” та відвертих хабарів набула неймовірних масштабів як на центральному рівні в економіці, в правоохоронних органах, в судовій гілці влади, так і на місцевих рівнях.

Візьміть хоча б елементарну статистику найбільших фактичних землевласників (до речі, при відсутності відповідного законодавства) в тій чи іншій області, і стає зрозумілим хто є хто. Сказане зовсім не означає, що усі чиновники -- продажні казнокради, а представники бізнесу сплять і бачать, як дати хабара. Таке ствердження було б не об’єктивним, але не бачити розмах корупції і загрозу яку вона несе для держави, означає слабкість. Власне кажучи, про це всі добре знають, а от реально зупинити ці небезпечні метастази, яки і гальмують розвиток нашої економіки, намагається далеко не кожний. Наразі досить таки впливова частина державно-політичної еліти, нажаль, категорично виступає проти стабільності і відверто блокує відчайдушні спроби в наведенні порядку, починаючи з вищого керівництва держави, Генпрокуратури, та закінчуючи меріями і райдержадміністраціями.

Прикладом реального наведення порядку і радикальної заміни структур, що прогнили, є послідовні дії Юлії Тимошенко та її команди. При цьому слід нагадати: як тільки вона гостро порушує питання про необхідність втілення прозорих схем в економіці та „лікування” органів державної влади, на неї та членів її команди розпочинається шквал брехні і репресій. Згадаємо хоча б її арешт за вказівкою Кучми та мовчазною згодою прем’єра Ющенка. Саме тоді Юлія Володимирівна, перша в країні, розпочала рішуче наведення порядку в енергетиці та вугільній галузі. Відставка з посади Прем’єр-міністра в 2005 році напряму пов’язана з її намаганням втілити прозорі і зрозумілі для громадян схеми державного управління економікою. Адже ми добре пам’ятаємо прямі указівки з Банкової не втручатись в газонафтову та енергетичні галузі.

І зараз, знову спрямувавши зусилля Кабінету міністрів на наведення порядку в стратегічних галузях економіки та повернення до справедливої соціальної політики, ми бачимо неймовірний спротив через відверте блокування та штучні політичні перепони. Причому, кожен раз бачимо практично одних і тих же заклятих опонентів, які трансформуються в різноманітні політичні та бізнес конфігурації, лише з однією метою – не дати Юлії Тимошенко зруйнувати їх злочинні та гальмівні для розвитку держави схеми. Однак зупинити глобальні процеси, що започаткувала Юлія Тимошенко зі своєю командою, практично неможливо. Її перемога – це лише питання часу.

Нещодавно мене запитав один з журналістів: „Можливо, людям потрібна просто стабільність, навіть в такій системі повсюдної корупції?” Я переконаний, що така псевдостабільність чи відносний спокій лише відтягує на деякий час революційний вибух, але втрачені будуть ще десятки років на шляху європейського розвитку.

Так, стабільність потрібна, але досягти її можливо лише розірвавши замкнуте коло кумівства, казнокрадства та сприймання влади як бізнесу. І як би не було важко, ми послідовно рухаємось до головної мети. Хіба не є справжнім українським проривом усунення з газового ринку паразитуючих посередників чи суттєве наповнення бюджету по зрівнянню з минулим роком керування В. Януковича на 20 млрд. грн. більше? Хіба не піднято гостро питання, яке унеможливлює „прихватизацію” прикерченського шельфу Чорного моря, що могло створити небезпеку енергетичної незалежності України? А взяття під суворий контроль діяльністі Фонду державного майна, що не дає можливості повторення історії з «Луганськтепловозом», Дніпроенерго та сотнями стратегічних підприємств, що тишком-нишком готувались під прихватизацію за безцінь, на кшталт ОПЗ?

І не дарма державна контрольно-ревізійна служба України в поточному році зафіксувала тільки за 2007 р. (тоді уряд очолював В.Ф. Янукович) значні фінансові порушення, допущені колишнім керівництвом Міністерства палива та енергетики, а також НАК „Нафтогаз України” і НАЕК „Енергоатом”, Міністерства вугільної промисловості і Міністерства транспорту (передусім, „Укрзалізниці”). За підрахунками ДКРСУ, загальний обсяг порушень складає 10,2 млрд. грн. Збитки держави від неправомірних і низькопрофесійних дій керівників зазначених відомств складають 3,2 млрд. грн. Для порівняння: 3,2 млрд. грн. – це більше половини бюджету медичної галузі України. Бюджет можна і необхідно ефективно наповнювати, ресурси в державі є, і є команда, яка спроможна працювати на власний народ.

Звісно, такі ефективні дії Уряду Юлії Тимошенко та їх загальне спрямування викликають жах і люту злість з боку противників доктрини Українського прориву. В хід проти прогресивної команди ідуть найбрудніші засоби, мета яких одна – зупинити, знищити, не дати навести лад! В цих спробах можна спостерігати унікальне єднання навіть колишніх супротивників в боротьбі за розподіл ресурсів. В такі небезпечні для себе періоди вони завжди знаходили можливість єднатись, перед загрозою втрати своїх прибуткових крісел у владі, нехтуючи виборцями та й державою. Про яку їх опозицію ви говорите! Та навіть з величезними правами вона їм апріорі не потрібна, їм потрібна тільки влада, і не просто влада, а необмежена влада. Спроба утворення в Верховній Раді нової „універсальної” конфігурації на кшталт „ширки” на ґрунті Партії регіонів та Єдиного центру – це показовий приклад сказаного. Звичайнісінький реванш, у вигляді нового „універсалу під гаслом: „Олігархи єднайтесь!”. Втім, офіційний аргумент, як завжди, „вагомий”: злагода, політичний компроміс заради єднання. Питання тільки кого?

Міф про необхідність єднання України якось вже не сприймається, адже всім зрозуміло, що межа роз’єднання проходить якраз між купкою бізнес-можновладців та переважною більшістю населення, яке прагне справедливої стабільності. Однак, інстинкт самозбереження штовхає „дітей Кучми” на неймовірні кроки. Згадаємо хоча б категоричну відмову голосування щодо зняття депутатських пільг і імперативного мандату, підняття престижу шахтарської праці та інших соціально важливих законів. Проти: ПР, Блок Литвина, представники ЄЦ. І куди тільки подівалась передвиборча риторика? Можливо В.Ф. Янукович і зможе пояснити своїм виборцям на Сході і Півдні витоки скандалу в США щодо його, як з’ясувалось, досить потужної підтримки з боку окремих впливових політичних кіл Сполучених Штатів, а от як він пояснить їм досить успішні переговори Юлії Тимошенко з російською стороною? Адже однією з „страшилок” регіоналів та й оточення Президента був міф про неможливість її перебування в Росії?

Зверніть увагу, меж цинізму „колишніх” немає. Найбільше їх сьогодні непокоїть врожай сільгосппродукції. Наразі навіть в країнах третього світу політична еліта радіє, що хороший врожай дасть сплеск економіки. Наші ж опозиціонери, шаленіють. По-перше, що це успіх Уряду Тимошенко, по-друге, що вона не дасть розграбувати врожай 2008 року. От такої! І ідуть тіньові вказівки: блокуйте, саботуйте, не їздіть на наради, одним словом, робіть все, щоб зірвати Український прорив. І окремі багатовекторні губернатори з задоволенням беруть „під козирьок” та ще й каблучками: „цок”!.

Не полишають в біді „колишніх” і деякі північні „старші братики” з ідеями великодержавного шовінізму : „Севастополь не ваш!” і таке інше. Втім, переконаний: марні їх спроби! Колись, в далекому 1999 році, Юлія Тимошенко на з’їзді партії проголосила доленосні для України слова. Вони пролунали як відкритий виклик прогнилому режиму : „Україна неодмінно стане могутньою, економічно незалежною та демократичною державою. Ми прийшли! І ми це зробимо!”. Українські покоління нової формації на шляху до європейського рівня життя вже нікому не вдасться зупинити.

Користуючись нагодою, не можу не прокоментувати регіональні події, навколо яких накопичується чимало неточностей та домислів. Маю на увазі утворення в Верховній Раді Тимчасової слідчої комісії з питань розслідування обставин щодо фактів порушення Конституції України та діючого законодавства України міським головою міста Миколаєва Чайкою В.Д. Окремі представники мерії, досить таки агресивно віднеслись до цієї події, намагаючись перенести саму проблему в площину нібито особистих відношень чи чвар, з натяками, що хтось, мовляв, хоче зайняти місце мера. Така реакція, та ще й з елементами безпідставних нарікань, лише укріпила мене в правильності рішення щодо необхідності проведення прискіпливої перевірки. Є чисельні скарги громадян, депутатів та організацій. На них необхідно реагувати у відповідності до законодавства. І мова зовсім не йде про проведення дострокових виборів за будь-яку ціну. Це не так. Йдеться виключно про необхідність припинення неефективного для місцевого бюджету відведення земельних ділянок та комунальної власності, про необхідність затвердження генерального плану розбудови міста, про необхідність формування тарифів на ЖКП, зрозумілих і відкритих для городян, про необхідність надання мешканцям будинків якісних комунальних послуг, про наявність нормальної питної та гарячої води в багатоповерхівках, облаштування тротуарів та доріг в усіх, а не тільки в престижно-показових мікрорайонах міста, про необхідність збереження паркових насаджень та дитячих майданчиків і зон відпочинку пенсіонерів біля багатоповерхівок та багато чого іншого. І, можливо, комусь вкрай хотілось би перетворити місто в таку собі автономну тиху територію, де вищою інстанцією є виключно мерія, а мешканці міста – лише додаток до неї. Вочевидь, саме з цих міркувань так кортить комусь повернути мажоритарну системну формування рад, адже так набагато простіше знайти керівництву міста та й місцевим олігарчикам підтримку серед депутатів, за принципом „ти -- мені, я -- тобі”? А тут бач чого придумали, якісь фракції, та ще такі, які повинні звітувати і політичним організаціям, що делегували своїх представників у ради. Звісно, представникам старої „советської” школи (на їх думку, бездоганної, гіркі наслідки якої ми усі до сих пір ковтаємо), гаслом якої завжди було „відчувати гаманцем, а вирішувати, не забуваючи про себе”, не второпати, як можна керуватись гаслом: „відчувати серцем – вирішувати розумом для людей!”.

Дійсно, за таких розбіжностей порозумітись важко. Тим паче, що у них в вважається за прояв вищої „політичної мудрості” вміння вчасно продемонструвати свою лояльність до будь якої влади. Вранці -- в Северодонецьку, а ввечері -- на Майдані. Про всяк випадок. В один день -- „помаранчева зараза”, наступного дня -- „О, наймудріша!» чи «О, наймудріший!”. І навіть натяки на те, що окремі депутати мають відношення до земельних негараздів, це лише натяки. Бо, звісна річ, під час роботи ТСК, якщо такі факти підтвердяться, то наразі наш блок негайно відреагує відповідною ротацією. Втім, слід зауважити, що під час сесій, рішення в раді приймаються шляхом голосування більшості (у т.ч. в комісіях), а більшість, як відомо, сьогодні належить Партії регіонів. Люди це бачать, розуміють і роблять свої висновки. Адже навіть гучні зустрічі з палкими промовами в стилі „братцы я свой в доску, я из КПСС” та натяки, що в усьому винувата столиця, яка „обмежила” місцеве керівництво, не замінять пенсіонерам вражаючі рахунки за ненадані комунальні послуги та відібрані зелені насадження в подвір’ях будинків. Інша справа, що дійсно, ще поки знаходиться не так вже і багато сміливців, готових відкрито і публічно виступити проти існуючих негараздів. Але усьому свій час.

Народний депутат України, голова Миколаївської обласної Ради БЮТ Роман Забзалюк