Події, які відбуваються у Верховній Раді України, далеко не прості та не однозначні. Це факт. Очевидним є те, що вони, ці події, безпосередньо впливають як на політичну, так і в цілому економічну ситуацію в державі.

Без сумніву, більшість громадян, які цікавляться політичним життям держави, так чи інакше ставлять собі питання, чому знову заблоковано діяльність вищого законодавчого органу держави і до чого таке протистояння може призвести? Переконаний, відповідь на ці питання необхідно шукати в аналізі тих пріоритетів, які визначили для себе політичні сили, що є сьогодні ключовими гравцями.

Наприклад, спадкоємці горезвісної кризової більшості зразка 2006 року. Зокрема, представники Партії регіонів.

Вони залишаються „палкими” прихильниками ідеї шокової терапії на кшталт „покращення” цін уже сьогодні” та вперто намагаються не змінювати діючу неефективну систему управління державою, яка гальмує розвиток країни протягом багатьох років. Такий консерватизм викликаний низкою як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Наразі визначальним фактором є відверте бажання певної групи кримінально-олігархічних угруповань, які утворили та „приватизували” ПР, залишити незмінними правила гри, при яких їм комфортно паразитувати на економіці країни, дістаючи тіньові надприбутки. Помпезні промови про етап капіталізації не що інше як прагнення остаточно „капіталізувати” бюджет держави, звісно на свої вузькокорпоративні зиски. Для досягнення визначеного пріоритету вони продовжують маніпулювати не тільки електоральними настроями, але і ситуативними політичними сателітами, натомість при найменшій нагоді викидаючи їх на узбіччя. Достатньо пригадати нещодавніх колег регіоналів – СПУ на чолі з Морозом. Адже очевидно, що проблемами горезвісних „героїв” Цушко, Рудьковського, Семенюк та інших регіонали особливо не переймаються. Втім, по-іншому і не могло відбуватись, адже прагматизм і цинізм верхівки регіоналів вже добре відомий у політичних колах.

Ще один яскравий представник кризовиків – КПУ на чолі зі своїм авторитарним щирим борцем персонального ленінізму. Ці намагаються в будь-який спосіб втриматись на парламентському постаменті та ще й встигати поповнювати партійні ресурси на майбутні пролетарські баталії в м’яких стільцях шляхом проведення закулісних перемовин з „ненависними буржуа”, демонструючи унікальний хист у сфері бізнес-вигод. І тут вже, як ви розумієте, не до фундаментальних принципів відомих класиків.

І нарешті, представники „молодої-старої парості” парламентаріїв, маю на увазі блок Литвина. Ці особливо не переймаються далекою перспективою. Недарма у свій час саме цю політичну течію в народі назвали „діти Кучми”. Адже, отримавши у свій час путівку в життя безпосередньо від Леоніда Даниловича та добре засвоївши його уроки щодо „багатовекторності”, вони нині перебувають у постійних пошуках практичних зисків, і не тільки політичних. А за таких обставин гасло „і нашим і вашим” з амбіцією на миротворців виявляється виключно вузькоколійним, щоправда, неефективним з точки зору державності та й парламентаризму як такого. Зрештою, виборцям обіцяно було не так вже й багато: „Литвин - у парламент”, а тож обіцянки дотрималися, чого ж там перейматись.

Наразі зрозуміло, що при таких пріоритетах представники колишньої кризової більшості, а нині кризової меншості, за будь-яку ціну саме через кризи як економічні, так і політичні намагаються гальмувати процеси демократизації суспільства. В цій ситуації спроби подальшого впливу на владу можливі виключно через породження криз різноманітного штибу.

Щоправда, цього разу, в запалі реалізації своїх чергових планів, вони самі ж себе загнали у глухий кут, з якого нервово шукають вихід. Маю на увазі шоу, влаштоване комуністами і регіоналами під куполом Верховної Ради. Недолугий та примітивний сценарій „НАТО-НІ!” інакше як „цирк поїхав, а клоуни залишились”, не назвеш. До речі, більшість громадян, яка засуджує блокування діяльності парламенту, добре усвідомлюють, що саме з метою спроби утворення нового кризового протистояння був знайдений досить невдалий привід, який не витримує жодної критики. Важко не погодитись у даному разі з Президентом, який логічно підмітив, як можна вимагати відміни того, чого не відбувається? Але ж, щоб до кінця зрозуміти мотивацію поведінки кризової меншості у цих питаннях, необхідно пригадати такий факт. Крокодилові сльози про можливе використання українських хлопців в операціях НАТО з уст регіоналів, щонайменше, звучать як брутальний цинізм, адже декілька років поспіль саме вони одностайно проголосували за відправку нашого військового контингенту до Іраку. Жахи, які вони продовжують малювати одноплемінникам, якось не в’яжуться ще з низкою цікавих фактів. 17 липня 2003 р. Уряд Януковича схвалив і вніс на ратифікацію «Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України». У цьому Меморандумі, зокрема, було зазначено: „...Цивільна і військова допомога, яка надається Країною, що приймає, у мирний час, під час проведення операцій з врегулювання кризових, надзвичайних ситуацій і конфліктів, силам та організаціям, що діють під проводом НАТО, які розташовані чи діють на території або перетинають транзитом територію, територіальні води або повітряний простір Країни, що приймає”. Як бачимо з тексту, на той час Партія регіонів особливо не переймалась такими перспективами. Бо 17 березня 2004 р. Меморандум ратифіковано Законом Верховної Ради. Причому: «Регіони» – 24 «за», жодного - «проти», СДПУ(о) – 29 «за» (зверніть увагу, у тому числі Шуфрич!), жодного - «проти».

Далі не менш цікаво! 15 вересня 2006 р. постановою Кабміну за підписом Януковича було схвалено і внесено на ратифікацію Ради «Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об'єднаних Збройних Сил НАТО з питань трансформації та Верховним головнокомандуванням Об'єднаних Збройних Сил НАТО в Європі щодо використання стратегічної транспортної авіації України в операціях та навчаннях НАТО». У Меморандумі, зокрема, зазначено, що цей Меморандум разом з Додатками до нього застосовується у сфері авіаційних перевезень техніки та особового складу підрозділів НАТО потенційно до будь-яких точок світу на підтримку операцій НАТО у мирний період, під час кризових ситуацій і конфліктів, а також за умов непередбачених та надзвичайних ситуацій. 5 жовтня 2006 р. Меморандум було ратифіковано Верховною Радою. Документ був буквально проштовхнутий антикризовиками у Раді: «за» - 175 регіоналів, жодного – «проти»! Соціалістів – 31 «за», жодного - «проти»! Раджу читачам переглянути сайт ВР України, щоб пересвідчитись у цьому, адже в перших рядах за підтримку виступили депутати регіонали та соціалісти: Ахметов, Богатирьова, Болдирєв, Герман, Кисельов, Кожара, Колесніков, Сівкович, Чечетов, Чорновіл, Янукович (син В. Ф. Януковича), Волга, Цушко, Бокий, Червонописький та інші. Отакої!

Вищенаведені факти переконують, що питання „листа трьох” - це лише невдала спроба надути кульку. Насправді ж є величезне бажання регіоналів та комуністів, викинутих виборцями з влади, хоч пригальмувати такі важливі рішення, як формування Президії ВР України, кадрові призначення та відставка недолугих посадовців, позбавлення пільг народних обранців та величезна кількість законопроектів, по суті своїй спрямованих на стабілізацію економіки та виведення з тіні оборудок. А хіба не на часі утворення тимчасових слідчих комісій щодо зловживань мерами міст Харкова та Києва? Робота таких комісій сьогодні вкрай потрібна, адже це буде поштовхом для утворення наступних комісій щодо розгляду аналогічних ситуацій в інших містах України, де зафіксовано не менш ганебні та протиправні факти. Як приклад. Нещодавно у місті Миколаєві мер міста, розуміючи, що назріває критична ситуація, і відчуваючи категоричне небажання мешканців миритись з безпрецедентним дерибаном землі та комунальної власності, надаючи місцевим ЗМІ інтерв’ю, говорить про „високу оцінку”, начебто висловлену Прем’єр-міністром, звісно, видаючи бажане за реальне. Наразі керманич Уряду була неприємно здивована такою зухвалою самооцінкою діяльності з боку мера. Адже ні перегляду тарифної політики, ні відведення землі та комунальної власності виключно через аукціони і конкурси, ні відкрите поіменне голосування депутатів у міськраді так і не відбулось. Тому хіба не на часі утворення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України за фактами чисельних скарг громадян на допущені порушення в управлінні міста Миколаєва.

Таким чином, ми бачимо, що, на жаль, технологія маніпулювань набирає особливих обертів і, продукуючись з центру саме кризовою меншістю, підхоплюється на місцях їх прихильниками та проектується в різноманітних проявах, у тому числі спробах поки що латентного саботажу Програми Уряду „Український прорив”.

Інша річ - сміливі й амбіційні плани представників демократичної більшості в парламенті. Щире намагання докорінно змінити ситуацію в країні на користь людей, взявши за основу своєї діяльності Програму Уряду Юлії Тимошенко „Український прорив для людей, а не політиків”, досить відчайдушний крок. Необхідно зазначити, що усі кроки демократичних сил після перемоги на парламентських виборах 2007 року свідчать про реальне бажання демократичної коаліції спрямувати всі зусилля на позитивні зрушення в країні. Щоб не бути голослівним, наведу декілька прикладів. Радикально переглянутий у бік соціального захисту населення бюджет країни на 2008 рік. Він ні в яке порівняння не йде з попереднім, розробленим і проштовхнутим командою Януковича, де були суттєво обмежені соціальні права громадян, про що, власне кажучи, і виніс свій вердикт Конституційний Суд України. Вперше за 17 років в Україні запрацювала програма повернення громадянам втрачених вкладів Ощадбанку колишнього СРСР. Уряд Юлії Тимошенко пішов на радикальний крок у цьому напрямку, адже попри вкрай важку спадщину, яку залишив Уряд Януковича, сьогодні справедливість відновлюється по відношенню до громадян, які були у свій час ошукані недолугою владою. Аналогічні прориви здійснюються по відновленню в державі соціальної справедливості, яка була вщент спаплюжена при керуванні антикризової більшості. Суттєво впроваджуються Програми: підвищення пенсій, заробітних плат; стипендій; широкого довгострокового кредитування населення для придбання житла; відчутної підтримки з боку держави науки, освіти, медицини. Визначальним є і реальне прагнення Уряду Тимошенко здобути енергетичну незалежність для країни та зменшувати зовнішній борг України, що докорінно відрізняється від стратегії Януковича - Азарова, які пропагують і досі ідею шокової терапії і залежності. За переконливими прикладами далеко ходити не потрібно, адже нові газові домовленості між Києвом та Москвою - це є достойна перемога всієї демократичної команди. Усунення з газового ринку усіх тіньових, корумпованих посередників - це є кроки до впровадження системи прозорої економіки. Прагнення відновити потужність НАК „Нафтогаз України” - наявне свідчення бажання наведення порядку і детінізації. І попри чергові кулькові страшилки меншості Україна розраховуватиметься за спожитий у жовтні - грудні 2007 року газ за цінами 2007 року, а задекларована ціна на природний газ на 2008 рік у розмірі 179,5 у. о. за тисячу кубометрів наочно демонструє бажання північного сусіда співпрацювати з демократичною коаліцією у прозорих і зрозумілих формах.

Знаковим є і те, що Уряд Юлії Тимошенко фундаментально проводить уточнення основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2008 рік. А це означає суттєвий крок для того, щоб сформувати зміни та доповнення до бюджету 2008 року, а відтак запровадження ефективних заходів на значне зменшення інфляційних чинників у поточному році. І знову-таки, на відміну від уряду Януковича, при якому інфляція досягла позначки майже 17%, команда Юлії Тимошенко, попри усі труднощі, поставила собі за мету зменшити до кінця року інфляційні показники до рівня 9,6 - 9,8%. Також на розгляді величезна кількість базових документів та матеріалів, необхідних для утворення Ради підприємців при Кабінеті Міністрів. На основі такої Ради планується вибудовувати вертикальну співпрацю з підприємцями для того, щоб дійсно робити їх життя незалежним від чиновницького тиску і корупції. Розглядається рішення про утворення Національної агенції європейської інтеграції, що у тому числі дасть реальну можливість привести пенсійне забезпечення громадян до сучасних цивілізованих європейських норм.

Звісно, для втілення цих та багатьох інших революційних для України Програм необхідна злагоджена, професійна, чітка робота всіх гілок влади.

Тоді варто задатись питанням, так кому все ж таки сьогодні вигідна дестабілізація в країні та неприховане бажання повернути країну в період олігархічно-кримінального застою? Хто перш за все перешкоджає докорінним перетворенням на шляху до українського прориву? Звісно, саме той незначний конгломерат, що сконцентрував у своїх пазурах левову частку економіки і влади і саме за тих умов добряче пограбував народ. Небезпечний симбіоз тіньових бізнесменів на бюджеті та низки хапуг-чиновників, що не спроможний до прозорих європейських норм існування, виключно через корупційні метастази намагається розігрувати у Верховній Раді та й в цілому по країні кулькові шоу. До чого ведуть такі шоу добре вже відомо за ці 17 років: простим громадянам - кульки з гаслами, а їм тіньові надприбутки та виведений за межі держави капітал.

Однак переконаний, попри усі труднощі та існуючі перепони, українське суспільство незмінно почало рухатись у напрямку європейських стандартів постіндустріального періоду, що неодмінно приведе до розбудови соціально справедливої і економічно могутньої держави. Ці процеси вже ніхто не в змозі зупинити.

Народний депутат України Роман Забзалюк.