Почну з анекдота: якось раптово вночі чоловік повернувся додому з відрядження і дружині нічого не залишалося, як запхати коханця в шафу. Поки подружжя за вечерею обмінювалося люб’язностями, до шафи підійшов їх маленький син і промовив до того, хто сидів усередині: «Что, не дышишь – а так дышал!..»

До чого я це веду? Ви помітили, що представники уряду, який все ще очолює Янукович, якось раптово припинили розмови про свій «високий фаховий рівень»? Здається навіть для їхньої загальмованої свідомості вже очевидно: якщо на тлі постійних пожеж, аварій на транспорті, вибухів у тепломережах і безпрецедентного зростання цін на продукти продовжувати плескати язиками про свій «професіоналізм», то це може призвести до об’єднання всієї України під прапором ненависті до теперішньої виконавчої влади.

Оскільки ж об’єднання України ніколи не входило до переліку пріоритетів керівництва Партії регіонів, то регіонали вирішили тимчасово наступити своїй улюбленій пісні на горло. За принципом: якщо помовчати, то врятувати репутацію «високих професіоналів» хоч і не вдасться, зате залишиться непоганий шанс справити враження відносно розумних. За нинішніх драматичних обставин по всьому периметру функціонування виконавчої влади це є тим найбільшим, на що уряд Януковича ще може розраховувати.

Коли аналізуєш фіаско уряду Януковича, то мимоволі згадуєш, що ще древні греки застерігали від авантюризму в політиці, попереджаючи: політик має бути постійно готовим до оцінки його діяльності народом – до того, наскільки його справи співпадають зі словами. Наприклад, якщо минулого року Партія регіонів наполягала, що Україна потребує «інвестиційно-інноваційного бюджету», то цього року треба відзвітувати про результати хоча б перед родичами загиблих під уламками десятиповерхівки в Дніпропетровську.

Або якщо нема що сказати, то треба відверто визнати: для Партії регіонів обіцянки під час бюджетних і виборчих процесів з одного боку та реальним життям з іншого – це мимобіжні прямі, які ніде й ніколи не перетинаються. Чому б нарешті не зняти тягар з душі й не підтвердити очевидне: ота пріснопам’ятна «інвестиційно-інноваційна» складова бюджету-2007 стосувалася аж ніяк не України в цілому, а лише бізнесу, підпорядкованому керівництву Партії регіонів – наприклад, так званих вільних економічних зон, через які бізнес регіоналів ухиляється від сплати податків, вивозить за кордон прибутки, ввозить їх знову в Україну вже під вивіскою іноземних інвестицій, відмиваючи брудні гроші і насміхаючись в такий спосіб над державою і народом у цілому.

В цій ситуації найбільше вражають дві обставини: по-перше, її очевидність, по-друге, зухвалість регіоналів по відношенню до власного електорату, адже тільки безнадійний нахаба може розраховувати на підтримку виборців, яких він відверто обманює. Зрештою, такій поведінці може бути ще одне пояснення: цинізм настільки високого рівня можливий у тому разі, якщо над «своїм» електоратом існує тотальний контроль, можливість чинити на нього будь-який тиск. У такому випадку електорат уподібнюється до кріпаків, а керівництво політичної сили – до поміщиків, які з метою шантажу суспільства час від часу створюють публічні ілюзії «презентації волевиявлення значної частини електорату», «розколів України» і т.ін.

Прикро, що громадській думці обов’язково потрібен деякий час для того, щоб збагнути навіть найпростіші істини. Прикро, бо цей час можна було б використати значно ефективніше для всіх і кожного, хто є членом нашого суспільства. Але як кажуть: краще пізно, ніж ніколи. Це стосується всіх і всього: того, що брехунам не можна вірити, а хронічним брехунам – тим більше; того, що великий бізнес, який прихватизував дві третини української економіки, на загал як був, так і залишається злодійкуватим і соціально безвідповідальним, бо лише витискає останні соки з прихоплених за безцінь підприємств, не вкладаючи ні копійки в оновлення основних фондів – у той же розвиток та інновації, про які так захоплено керівництво Партії регіонів розказувало ще рік тому і для реалізації яких воно не вдарило навіть палець об палець.

З цінами взагалі коїться щось потойбічне: у вересні, наприклад, індекс інфляції виявився найвищим за 7 (!) попередніх років – 2,2%. Як тут не згадати іронічний дотеп Михайло Жванецького: «Разве он малого достиг? – он снизил общий уровень!» Справді, нинішній формат Кабміну має у своєму послужному списку неабиякі «досягнення»: зниження рівня реальних доходів населення, тотальний катастрофізм на транспорті, в промисловості й житлово-комунальній сфері, скандальні спроби розтягти залишки державної власності й навіть тих об’єктів, які згідно з чинним законодавством категорично не підлягають приватизації. Одразу важко навіть збагнути, який результат діяльності уряду міг би вважатися ще гіршим.

Днями натрапив на показовий епізод: на засіданні Кабміну Янукович публічно відшмагав Кінаха за зростання цін на продовольчому ринку – мовляв, усім цим спекулянтам треба повідривати якщо не голови, то хоча б руки. Вразила реакція Кінаха, який послушно виструнчився і на знак згоди не проронив ані слова. Я піймав себе на думці: все-таки час змінює навіть таких досвідчених і потоптаних людей, як Кінах – у 2005 році в уряді Юлії Тимошенко він був чи не головним ринковим лібералом, повсякчас звинувачуючи Юлію Володимирівну у спробах «неринковими методами досягти прийнятного рівня ціноутворення», а от тепер раптом докорінно переглянув свої економічні погляди і вже готовий закручувати гайки аж до зривання різьби. Ні, я не заперечую: людина, звичайно ж, має право на еволюцію, але щоб настільки – це вочевидь за межами моралі і здорового глузду!

Життя потроху розвінчує міфи і ілюзії. Один з них полягає в тому, що Партія регіонів нібито сповідує ліберальні підходи до економіки. Насправді ж бізнес регіоналів завжди вибудовувався на принципах жорсткої вертикалі, яка функціонує не за рахунок високого рівня ефективності, а в результаті усунення конкурентів, тотального монополізму, й адміністративного лобізму. Тому спроби нинішнього Кабміну розв’язати проблему підвищення цін на продуктовий кошик за рахунок викручування рук виробникам – це зовсім не новина, а рецидив старої хвороби регіоналів.

А от що справді заслуговує на статус новини, так це відношення до теперішнього складу Кабміну тієї частини українського бізнесу, яка не злякалася легко передбачуваних санкцій, кинувши прем’єр-міністру відвертий виклик. Раніше бізнес боявся Януковича; тепер він його зневажає, сміється над ним. Оскільки ж управлінський ресурс Януковича завжди обмежувався лише навіюваним страхом, то нині ми стаємо свідками «падіння імперії».

Тут варто зробити ще один важливий висновок: у порівнянні з Тимошенко, яка не мала в уряді жодного міністра-бютівця, Янукович двічі урядував в буквально оранжерейних умовах – ніякої опозиції і інакодумства на рівні Кабміну, ніяких програм діяльності уряду, ніяких і нікому пояснень з приводу будь-яких кроків на посаді прем’єр-міністра. От якби Юлія Володимирівна мала хоча б половину таких можливостей, то ми жили б у зовсім іншій країні!..

Зрештою, минуле не змінити, але якщо добре засвоїти його уроки, то можна з упевненістю констатувати: ми житимемо у зовсім іншій – значно кращій і справедливішій – країні!

Кандидат у народні депутати від БЮТ Віталій Чудновський.