Кандидат у народні депутати від БЮТ Віталій Чудновський
(нотатки на полях агітаційних буклетів Партії регіонів)

Коли порівнюєш результати 13-місячного правління Партії регіонів в уряді та її агітаційні брошури з нагоди дострокових парламентських виборів, то достеменно розумієш: у виготовленні буклетів регіонали значно успішніші, ніж в управлінні країною. Очевидно, коли їх попруть з уряду і відберуть у державну власність „прихватизовані” підприємства, то вони все ще зможуть заробити собі на хліб насущний – хоча б тим, що займуть нішу екстрасенсів Чумака і Кашпіровського, „заряджаючи” воду і щоразу примовляючи: „вам тепло, вам добре, ви щасливі”.

Під час виготовлення агітаційної макулатури регіонами сповідують дуже простий і максимально цинічний принцип: головне – не відповідність вказаних „цифр” і „фактів” життєвим реаліям, а те, скільки виборців попадуться на вудочку примітивного зомбування. Оскільки одним з недоліків демократії є рівність голосів дурнів та людей, спроможних думати самостійно і тверезо, то регіонами міркують наступним чином: навіщо вести виснажливу боротьбу за голоси розумних і тверезомислячих, якщо можна істотно заощадити на аргументації, грошах і нервах, обмежившись „охмурянням” тих, хто з різних причин не може чи не хоче мислити критично і адекватно.

А оскільки мета Партії регіонів – заручитися на виборах максимальною електоральною підтримкою простаків, то цілком природно й закономірно, що регіонами запустили широкомасштабний лохотрон у вигляді агітаційних буклетів, в яких наводяться нібито „порівняльні дані” урядів Ю.Тимошенко та В.Януковича. Більшість із цих „проектів” мають мільйонні тиражі і видруковуються на якісному глянцевому папері. Як кажуть у таких випадках спостережливі люди, „на це у них гроші є”. Можливо, з цієї ж причини грошей бракує на інше – хоча б на дещо з тих обіцянок, якими рясніє програма Партії регіонів.

Найбільш безневинний прийомчик регіоналів полягає у тиражуванні взятих зі стелі цифр приросту ВВП. З цього приводу тим, хто ще не зовсім втратив зв’язок з реальністю, доводиться вкотре нагадати, що ВВП – це не масло, яке можна намазати на хліб; насправді приріст ВВП (навіть якщо він і має місце) може повністю піти в кишеню декількох олігархічних кланів, а 47-мільйонний народ при цьому лише облизнеться (зрештою, так воно і відбувалося впродовж обох випадків перебування В.Януковича біля керма уряду).

Значно більшим гріхом агітпродукції регіоналів є брехня – відверта, цинічна й очевидна для кожного розумово повноцінного індивіда. Наприклад, у графі зростання споживчих цін протягом січня – травня 2007 року чомусь значиться цифра 1,3%, хоча цей показник насправді стосується не півріччя, а лише одного місяця червня. Аналогічні „викрутаси” з цифрами мають місце і у випадку з підвищенням зарплат і пенсій. Що ж стосується соціальної допомоги, то вона, на переконання керівництва Партії регіонів, зросла аж на 280%! Цікаво, чи знайдеться хоча б одна людина, яка підтвердить, що вона це відчула? Якщо й знайдеться, то хіба що на Павлівці.

Жахливий рівень нинішньої інфляції, якого Україна не знала з 1999 року, призвів до того, що мізер надбавок до зарплат і пенсій, який мав місце протягом попереднього року урядування В.Януковича, БУВ ПОВНІСТЮ ЗНІВЕЛЬОВАНИЙ. Більше того, згідно з даними статистичного управління, реальна купівельна спроможність нинішніх зарплат і пенсій є нижчою від аналогічного показника минулого року.

Зрештою, це й не дивно, коли врахувати, що лише впродовж червня-серпня ціни на яйця, олію, м’ясо і сало підвищилися на 35 – 70%. А помідори, огірки, картоплю і фрукти протягом кількох попередніх місяців практично не впали в ціні, хоча мали б у цей час триматися на найнижчому за весь рік рівні. Між іншим, це справді „чемпіонський” антирекорд уряду Януковича, бо при жодному іншому уряді за весь період державної незалежності України такого ще не було!

Якщо це і є обіцяним „покращенням життя уже сьогодні”, то маємо визнати: народ недооцінював потенціал іронії Януковича, адже всі думали, що він – просто безграмотний проФФесор, а виявляється, що він – ще й видатний жартівник сучасності. Тому якщо справи на політичній пенсії з якихось причин у нього підуть кепсько, то залишиться ще один непоганий шанс самореалізуватися – в Comedy Club Ua.

З приводу динаміки міфів про „м’ясну та бензинові кризи” в часи, коли прем’єр-міністром була Юлія Тимошенко, у регіоналів також виникають проблеми з усіма, кого ще не розбив параліч склерозу чи амнезії. Адже всі, окрім зазначеної категорії населення, добре пам’ятають, що при Тимошенко бензин коштував 3.20 гривень проти нинішніх 4.80, а м’ясо – 25 гривень проти нинішніх 40. То чи варто перепитувати, який з періодів історії новітньої України слід визнати як кризовий?

Втім, найбільш безбашенними є не спроби регіоналів шахраювати з цифрами і фактами, а їхні обіцянки-цяцянки, які покликані бути для дурнів радістю. Особливу пікантність цій ситуації додає та обставина, що для втілення в життя всіх астрономічних цифр і наполеонівських планів Януковича українському бюджету треба отримати в своє розпорядження додаткових 150 мільярдів гривень, а це може трапитися лише в тому випадку, якщо в злодійського бізнесу, котрий знайшов собі притулок під дахом Партії регіонів, раптово проснеться совість і до державної казни надійдуть недоотримані бюджетом кошти в результаті злодійської приватизації 1999 – 2004 років. Не будемо нав’язувати свою точку зору: міркування з приводу вірогідності такого морального самоочищення регіоналів залишимо на розсуд читачів.

Зауважимо лишень, що Партії регіонів ніхто не заважав почати виконувати хоча б частину програмних обіцянок ще вчора чи хоча б сьогодні. Адже Партія регіонів є становим хребтом парламентсько-урядової влади, тому вона не мала і досі не має жодних проблем з реалізацією будь-яких програмних положень, якщо ті, звичайно, хоч трохи реалістичні і якщо у регіоналів існує хоча б мікроскопічний намір втілювати їх у життя.

Насамкінець декілька слів про ще один зомбіювальний принцип, який агітбуклети Партії регіонів без почуття міри використовують на своїх шпальтах. Йдеться про слово „гарантуємо”, яке в агітаційній макулатурі регіоналів можна зустріти ледве не в кожному реченні. Якби читач натрапляв на нього не так часто, то такий політтехнологічний підхід можна було б визнати вдалим. А так – виникають підори і напрошуються різні запитання. Наприклад, чим регіонами „гарантують” виконання своїх обіцянок? Якщо тим же, що й попередні наміри „улучшить жизнь уже сегодня”, то як казав у таких випадках один класик, „не гоните беса: заткните фонтан – дайте ему отдохнуть!”